Лист ІМЗО від 25.07.2016 № 2.1/10-1828 “Про методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році”
Виховна година в Дергачівській виправній колонії №109
"Життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка»
Мета: повторити та узагальнити раніше вивчені учнями відомості про життя і творчість Т.Г.Шевченка, допомогти усвідомити тематику його поезій.
Виховувати в учнів активну громадянську позицію як один із проявів духовності.
Розвивати навички виразного читання, ораторського мистецтва.
Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, репродукції автопортретів поета, репродукції картин, ілюстрації учнів до творів Кобзаря, мультимедійне обладнання, презентації про життя і творчість Т.Шевченка, диск із записом пісень на вірші Тараса Григоровича, карта України, карта світу, ілюстрації учнів.
Хід заходу:
1.Ознайомлення учнів з темою та метою заходу.
2.Мотивація:
- вступне слово вчителя:
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка!
- Бесіда з учнями за запитанням «Чому Тараса Шевченка вважають вічним?»
Перша учениця:
Напередодні великої дати, 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, як і щорічно, ми згадуємо його, читаємо вірші, створені ним, милуємося картинами, написаними його рукою.
Ми низько вклоняємося тобі, Тарасе, і щиро підносимо хліб та сіль.
(Учень та учениця підносять до портрета Т.Г.Шевченка на вишитому рушникові паляницю та сіль). Додаток 1
Друга учениця:
«Я процитую рядки із твору моєї однокласниці:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю.
Ці слова великого генія нашої національної культури Т.Г.Шевченка вічні. Вічні, як і сам Шевченко, як і сама Україна, наша Батьківщина.
Україна, як і великий наш Кобзар, – вічні. Які слова! Який паралелізм! Немає України без Шевченка, немає України без Дніпра, немає України без народу… А в багатомільйонній українській сім’ї є великий син, Тарас Григорович Шевченко, геніальна творчість якого вічна!»
Перший учень:
Тарас Григорович – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він – людина універсальних обдарувань та інтересів. Усе його життя і творчість тісно пов’язані й присвячені Україні та українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуть рідну мову, культуру та історію народу, а люди житимуть щасливими.
Учитель:
Діти, звернімося до карти України. Пропоную вам здійснити заочну подорож місцями Тараса Григоровича Шевченка. А супроводжувати нашу екскурсію буде учениця 11 класу Вікторія, яка читатиме свій власний вірш про Кобзаря.
Одинадцятикласниця в українському національному костюмі та вінку (вона авторка білого вірша «Вічна Зірка світового масштабу (Тарас Григорович Шевченко)»):
Березень… Весна… Паморозь… Прохолода…
Небо. Зорі. І Зірка яскрава-яскрава
Над Моринцями засяяла…
Світло-світло село заяскрила,
І ім’я тій Зірці незвичайній – Тарас.
Григорій та Катерина, кріпак і козачка,
У сім’ю бідняцьку об’єднавшись,
Зірку цю велику засвітили –
Допитливу, кмітливу, талановиту, але вразливу…
Учень (знаходиться біля карт України і світу):
Подивіться на карту, ось у самому центрі – те саме село, де на світ з’явився Тарас Шевченко. (Учень прикріплює зелений трикутничок на карті).
Одинадцятикласниця:
Чи дотягнуться ті «залізні стовпи»
до сонця, до зірок, до місяця?
Чи не піти їх пошукати, де ж вони «підпирають небо»?
Де ті ворота, куди заходить сонце?..
І хата – як примара, край дороги,
Кособока, з дірками в стрісі – сум, гнів,
А Катря «промете під вікнами півники та барвінок –
І хата, як хата, суму того мов і не було»…
Учитель:
Погляньте, якою була хата батьків Тараса. Чи подобається вона вам? Чому? Додаток 2
Одинадцятикласниця:
Про що ж іще розкаже дід,
На призьбі палицею підпираючись, –
Гайдамаччину, турецьку неволю,
Про панські палати на горі
Чи про вбогу кріпацькую хату…
А може, кобзар старий заспіває
Про Гонту, Залізняка чи Богдана?–
І це буде Тарасові святом.
Розказуйте, розказуйте! Співайте!
Історія наша багата, а герої – безсмертні!
Карбує пам'ять Тарасова ці розповіді старечі,
(В «Гайдамаках» колись він розкаже)
А на серці наче камінь лежить.
«Лети, голова, з плеч!» – лозиною збиває будяки ,
Голови ненависних панів уявляючи,
«Гайдамака» малий в бур’янах…
Сяде, заплаче… і заспіває
Про тяжку долю сироти, про злидні, несправедливість.
На екрані демонструється репродукція картини. Додаток 3
Одинадцятикласниця:
Кріпак. Горе – слова які жорстокі,
Як і життя саме малого Тараса,
Що сиротою зростав, «пас ягнята за селом».
Малювати! Малювати! Малювати! –
У захваті билося дитяче серце,
І мрії про грамоту не покидали.
Писати! І вчитися, вчитися, вчитися…
У науку віддав хлопця батько,
Сподіваючися: «щось із нього виросте…»
«Бу-ки, аз- ба-…», – нудна та наука у дяка,
А хлопець береться охоче,
Інстинктом відчуває, що за цією дяківською школою
Десь далі ховається справжня наука –
Ясна, радісна, цікава: і цей чарівний світ,
Мов магнітом, тягнув до себе
Крізь убогі грати дяківської школи
(граматика, часословець, псалтир).
І мрії про книжку позолочену,
В яку вписував би він вірші…
Кирилівка, Лисянка, Тарасівка, втрата надії
Ремеслу малярському навчитися.
Козачок Енгельдгардта, а художник – в душі.
Учитель:
Діти, пропоную послухати, як цю сумну сторінку в житті малого Тараса описує Степан Васильченко у своїй повісті.
(Учні інсценують уривок із повісті С. Васильченка «В бур’янах»)
Автор: Днів зо три попотиривши воду з Тясмина на круту гору, Тарас запитав дяка:
Тарас:
А коли ви почнете мене вчить малювати?
Дяк:
Швидкий ти хлопець, так уже і вчи. Спершу ти мені послужи за науку років три, а тоді вже я буду вчити. А то навчи тебе зразу, то тоді чорт тебе й бачив. Порядку не знаєш.
Автор: Тарас побачив, що з такої науки добра йому не буде. Покинув цього маляра — пішов до другого в село Тарасівку.
Тарас:
Цьому хоч і робить буду, то принаймні маляр, кажуть, на всю округу…
Автор: Аж і тут Тарасові не пощастило. Славний маляр подивився Тарасові на ліву долоню і рішуче промовив:
Маляр:
Ні, хлопче, я не візьму тебе за учня.
Автор: Серце Тарасові стиснуло:
Тарас:
Чому, дядюшко? Я б слухався вас, я б шанувався, робив би все, що звеліли. Прийміть!
Маляр:
І не проси — не прийму.
Тарас:
Та чому ж не приймете?
Маляр:
А тому, що все одно маляра з тебе не буде. Та не тільки маляра — не буде навіть шевця або бондаря. Талану немає в тебе, долі. Нічому ти не здатний. Іди в старці.
Автор:
Мов по голові чим ударив він хлопця цими словами.
Тарас:
Невже справді ледащо з мене?
Автор: Пішов Тарас смутний, приголомшений. Іде, плаче…
Одинадцятикласниця:
Київ, Вільно, Варшава – нелегкі і недобрі дороги:
Попихач, кріпак і невільник,
А душа ж? Вона вільна й широка, як і бажання
Творити полотна:
Героїв історичних, далеких подій,
Козаків, що свободу в боях боронили.
І чому їх немає у Вільно,
Де бали і розпуста панів,
А за спалену свічку – жорстока розправа.
Де Ярема? Микита Гайдай? Де Максим Залізняк?..
Учитель:
Пропоную до вашої уваги репродукції картин Тараса Григоровича, які він написав у засланні. Висловіть своє враження до побаченого, які почуття викликало у вас зображене? Додаток 6
Учитель: Не злічити всіх пам’ятників, споруджених Кобзареві, адже їх у світі найбільше. Вони різні, але схожі тим, що на їхніх п’єдесталах – Тарас. Ось цей пам’ятник височить на Чернечій горі у Каневі, де покоїться тіло поета.
(На екрані демонструється слайд) Додаток 8
Не можна залишити поза увагою пам’ятник Шевченкові у нашому місті, який вважається одним із кращих у світі. Пригадайте, де саме розташована ця унікальна споруда? (На екрані демонструється слайд) Додаток 9
Учитель:
Широко відзначається ювілей Т.Г.Шевченка в Україні, змістовні заходи заплановані і в нашому місті та області. У зв’язку з цією визначною подією проводяться різні конкурси творчих робіт, у яких беруть участь і наші учні. Ви щойно почули білий вірш, прочитаний Вікторією, написаний нею самою на обласний конкурс «Розкрилля душі». Відбувся і І етап Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості за темою: «Україна, як і великий наш Кобзар, – вічні». Одним із кращих є твір учениці 11 класу Єлизавети, який вона прочитає.
Учениця читає свій твір:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю.
Ці слова великого генія нашої національної культури Т.Г.Шевченка вічні. Вічні, як і сам Шевченко, як і сама Україна, наша Батьківщина.
Україна, як і великий наш Кобзар, – вічні. Які слова! Який паралелізм! Немає України без Шевченка, немає України без Дніпра, немає України без народу… А в багатомільйонній українській сім’ї є великий син, Тарас Григорович Шевченко, геніальна творчість якого вічна!
Безліч книг існує на світі. Серед них виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків, ті, що є заповітними. Сміливо можна сказати те ж саме й про «Кобзар». Це Велика книга, найголовніша для української нації. Саме в ній – національні духовні скарби, успадковані з минулого.
У «Кобзарі» Шевченко висловив самого себе, свою особистість.
Саме ця збірка – камінець у фундаменті нашої держави. Держава будується не тільки у вигляді заводів, кордонів, армії, а й у душі та свідомості народу. «Держава не твориться в будучині, держава будується нині. Це люди …» – так вважав письменник Олег Ольжич, глибоко поважаючи погляди Тараса Шевченка.
Доля цієї збірки надзвичайно особлива: поезії, які входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя: то в казематі, то в мандрах, у пісках закаспійських пустель, в суворому й непривітному Петербурзі, під самотнім сонцем вигнання. Більшість творів написана далеко від батьківщини, але наскрізь пронизані вони Україною.
Україна для Тараса була всім: батьківщиною, сім’єю, матір’ю, найріднішим краєм, відрадою, натхненням, спогадами на чужині, пекучим болем…
Мала батьківщина – мальовниче село Моринці, що на Черкащині. Кирилівка. Там зростав Тарас у своїй великій кріпацькій родині. Зростав, пізнавав світ, визначався надмірною допитливістю. Історія України із уст свого діда та сліпих кобзарів захоплювала хлопця, і згодом далекі історичні події лягли в основу багатьох творів письменника – Тараса Шевченка.
Тарас Григорович – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він – людина універсальних обдарувань та інтересів. Усе його життя і творчість тісно пов’язані й присвячені Україні та українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуть рідну мову, культуру та історію народу, а люди житимуть щасливими.
Шевченко до болю любив Україну, у своїх поезіях оспівував надзвичайну красу рідної природи, але ні на мить не забував про людей, їхня доля тривожила його, як і доля великої безталанної «вдови» – України.
Тарас Григорович добре знав історію не тільки із переказів, він досконало вивчав «Історію русів», історичні праці Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, завдяки яким змалював козацьке життя, сміливі козацькі походи. Роздумував Шевченко і про долю видатних гетьманів і пишався їхнім героїзмом. Він глибоко вірив, що козацька слава не поляже, що вона вічна, а український народ пам’ятатиме своїх героїв, поет сподівався, що історія України не буде забутою.
Чому ж Т.Г. Шевченко так опікувався долею рідного краю? Чому щеміло серце його, коли питання стосувалося долі рідного народу?
По-перше, він був людиною вразливою, чесною, занадто справедливою і волелюбною. Він не був байдужим до чужого горя, до чужих проблем, бо не вважав поневолений народ чужим, для нього він був рідним, своїм: будь-то українці, чи «кавказці», чехи чи хто інші, головне – це люд! Тому Шевченко й оспівує свободу в умовах кріпосницької дійсності, висловлюючи провідну, найважливішу істину життя – відповідь людям на найсуттєвіші запитання через поезію. Він щиро вірив, що народи матимуть волю, житимуть у щасливому суспільстві: «Встане правда! Встане воля! І тобі одному помоляться всі язики…»
По-друге, Тарас Григорович ненавидів кривдників народу, усіх, хто «здирав шкуру з брата», він займав активну життєву позицію, вірив, що тільки революція здатна зробити народ вільним. Але коли така революція можлива і хто її очолить, не знав і Шевченко, лише розмірковував над питаннями: «Чи довго на цім світі катам панувати?», «Де поділося козацтво, червоні жупани?»…
«Сумно скиглить чайка над буйними степами, що вкрилися високими могилами, свідками колишньої слави», – порівнює поет сучасну йому Україну з минулою. Але він оптимістично дивиться в майбутнє, твердо вірячи: нація, яка має легендарних героїв, героїчне минуле, не може загинути! Воля, боротьба з ординцями, турками, поляками – ось зміст багатьох історичних творів поета. У них – велич, краса і слава українських лицарів-козаків, пам'ять про яких вічна! Вічні їхня бездоганна хоробрість, висока мораль, надмірна любов до рідного краю!
Тарас Шевченко – вічний! Адже проблеми, порушені ним півтора століття потому, вічні: «…правдою торгують…», «…луплять шкуру…», «…а ви претеся на чужину шукати доброго добра…» та інші незабутні строки.
Поет змалював нездоланність людського духу, прагнення до свободи, возвеличив співців свободи – і в цьому його вічність! Де правду і волю шукати, і відповіді на такі питання шукають у «Кобзарі».
Тарас Шевченко вічний! Його вічність – у людяності й щирості, в бажанні добра ближньому. Ці слова підтверджують рядки його листів, у яких він звертається: «Друже мій єдиний!.. Як принесли Ваш лист, мені полегшало… Просив я Вас… Нехай воздасть Господь Вам і дому Вашому… Молюся Богу, щоб послав здоров’я Вам і радість дому Вашому». Яка повага і ввічливість до людини! Яка непідробна щирість! Хіба це не зразок, як треба ставитися до рідних, друзів, знайомих і взагалі – до людини! Якби кожен-кожен усвідомив і взяв собі за правило саме такий спосіб спілкування, то чи виникали б між нами конфлікти, непорозуміння, нещирість, зневага? Чи ненавиділи б один одного лише через якесь необережне або грубе слово, через різні погляди на ситуацію? Чи виникали б тоді «майдани», що перетворюють людей на якихось безрозсудних істот, будь вони по будь-який бік барикади? Так і хочеться закричати: «Схаменіться! Будьте люди!..», та чи ж почують!.. А треба, щоб почули, щоб згадали та добре задумалися над пророчими словами великого Тараса, щоб навчилися бути господарями на своїй землі, щоб уміли дати раду собі й дітям, щоб трудилися, чесно заробляючи, залишаючись Людьми! І тоді Україна буде, і мир буде, і хліб буде, і «…будуть люде на землі!»
Україна вічна! І вічна не тільки в рядках «Кобзаря»! Вона вічна доти, доки житимуть у душах людських і великий Тарас, і його герої: гайдамаки, гетьмани, перебенді, кобзарі…
«Караюся, мучуся, але не каюсь», – це вічні слова! Вони слугували девізом не одному поколінню борців за свободу. Вони вчать не скорятися, не схилятися, не піддаватися ворогам. Вони закликають бути гідним званню «Людина». Поет сам незламний у своїх поглядах.
Велике значення мають ті поеми Тараса Григоровича, в яких звучить гнів і образа, осуд і критика на царя, панів, самодержавство, усіх, хто століттями кривдив цілий народ, роблячи його «темним», бездуховним, безправним.
К. Станіславський, захоплюючись поезіями Кобзаря, писав: «Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття». Народ любить і з покоління в покоління із уст в уста передає приказки й прислів’я: «Тарасові слова – то правда жива», «Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі», «Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став».
У чому ще вічність України?
ЇЇ вічність у садках вишневих коло хат, де дзвінко гудуть хрущі теплими тихими травневими вечорами, її вічність – у ланах широкополих і Дніпрі, і кручах, у воді, що тече з-під явора яром, у тополях і вербах високих…
Вічність Тараса – у кожному його подиху, у кожній літері, в кожному слові.
Поезія Шевченка жива, геніальна, неповторна. Невмирущий образ великого сина України, Тараса, постає перед нами з його творів. Його спадщина продовжує служити людям, захоплювати своєю мелодійністю, поетичністю, красою і простотою слова. Його розуміють усі: від малого – до старого.
Ким же є Тарас Шевченко для сучасників? Якою є сучасна Україна?
Дуже прикро, що сьогодні наше суспільство опікується цими питаннями? Слова Шевченка українці нині трактують по-різному, залежно від поглядів на політичні події останнього часу (кому як вигідно), і це страшно. Чи хотів би Тарас Григорович, щоб окремі політики маніпулювали його думками, його поглядами. Чи саме таким він хотів бачити свій народ, яким він є сьогодні: розбратаним, розлюченим…. На жаль, за 22 роки незалежності, ми не змогли стати єдиним народом, єдиною державою. Ми втрачаємо свої духовні й моральні цінності, а це призводить до руйнації країни, руйнації нації. Недопустимим є те, що в одних – свої герої, а в інших – свої, одні закріплюють нові меморіальні дошки, інші їх розбивають, одні шанують пам’ятки минулих часів – інші – жорстоко з ними розправляються. Хтось кричить, що необхідна євроінтеграція, а хтось прихильник митного союзу, а хтось просто вичікує, як сторонній спостерігач: і хто ж переможе? І це в час, коли Україну розколюють, роздирають на шматки, бо вже провідні політологи інших держав сміють заявляти, що України не буде, одна її частина належатиме Європі, інша – Росії, а центральна – дотримуватиметься нейтральності. Прикро, що ми забули головне, що ми – люди, що історія вічна, і не вирубати сокирою, не викреслити жодним пером того, що було. Ми не хочемо (чи не можемо?) бути господарями на своїй землі, ми шукаємо кращого життя за кордоном. Яка шкода, що ми «творимо» нині те, від чого застерігав Тарас. Не простив би цього нам, бо ж, як відомо, найбільше він не любив байдужих людей. Так страшно стає, коли в мене виникає питання: чи буде Україна вічною?..
Люди! Розбудіть свої думки!
Я щиро хочу: нехай Україна буде: для мене, для моїх батьків, учителів, для стареньких і малят… адже це наша Батьківщина! І доречно згадати Тарасові слова: «Встане Україна і розвіє тьму неволі, світ правди засвітить».
Слово Тарасове вічне! Слово його невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою! Його поезія, його геній і слава належать українському народу, усім чесним людям на Землі. Я цілком приєднуюся до рядків невідомого автора: «І тепер, поете, любий, в сім’ї вольній, новій, тебе згадуєм з любов’ю теплим, щирим словом!»
Я вірю, я знаю: Україна, як і великий наш Кобзар, вічні!
Учитель:
Як ім’я Тараса Шевченка увіковічнене в Харкові?
(Під час відповідей учнів увага звертається на назви: Харківський академічний український драматичний театр імені Т.Г. Шевченка, бульвар Шевченка, вулиця Шевченка, сад Шевченка). Додаток 10.
(Лунають пісні на вірші Т.Шевченка в аудіозаписі).
Список літератури
1.Міщенко О.І. Українська література: підруч. Для 9 кл. загальноосвітніх навчальних закладів./ - К. : Ґенеза, 2009.
2.Т. Шевченко. Кобзар. Видавництво художньої літератури./ Дніпро. - К., 1974.
3. http://litopys.org.ua/shevchenko/photos.htm.
4. http://tarasshevchenko.at.ua/photo.
В рамках акції "На допомогу зимуючим птахам!"
Реалізація проекту "Твоє життя - твій вибір!"
Шевченко С.І, в якості громадського вихователя надає консультацію батькам учня, який знаходиться в "групі ризику".